«Війну завжди супроводжують візуальні образи. Дитячі малюнки показують повсякденне життя та переживання під час війни їх авторів, передають глибокі почуття смутку та страху. Ці діти не просто свідки війни — вони зіштовхнулись з переміщенням, травмами та жахами насилля. Малюнки [з архіву «Мамо, я бачу війну»] розповідають про трагічні моменти жорстокості та втрати. Проте в цих малюнках криється заклик до миру. Малюнки, фотографії з України змушують нас як освітян переосмислити стандартний наратив війни та прийняти розуміння того, що щоб допомогти контекстуалізувати способи, якими ми навчаємо та навчаємося», – Амі Кантавала, журналістка та професорка мистецтва Колумбійського університету.
Команда українців із креативного та цифрового галузей розпочала діджитал-проєкт «Мамо, я бачу війну» з метою створити платформу для українських дітей, щоб розповісти про свій досвід війни через творчість. Ця ініціатива прагне відобразити глибокі емоційні почуття, які діти мають до свого минулого та сьогодення через війну в їх країні. Їхня творчість служить потужним коментарем до реалій війни, побачених очима цих молодих митців.
У розмові, опублікованій у провідному арт-журналі Art Education Національної асоціації художньої освіти, співзасновниця проєкту Ольга Кулініч та комунікаційна менеджерка Ревіде Зіятдінова розповідають про старт проєкту та його основні цілі. Розмова про запуск проєкту та його місію – дати голос українським дітям, які постраждали від війни, через їх творче самовираження.
